РПЦ у Європі: інфраструктура російського впливу

Дослідження Лабораторії соціологічних досліджень Інституту національної стійкості та безпеки присвячено комплексному аналізу структури, механізмів та цифрових і силових інструментів закордонної присутності Російської православної церкви (РПЦ) у Європі як елемента російського гібридного впливу (завантажити через Google-диск).

На основі якісної емпіричної методології із застосуванням 100 глибинних інтерв’ю з тимчасово переміщеними українцями та експертами у 5 країнах ЄС (Німеччині, Італії, Франції, Бельгії та Польщі), триангульованих із даними OSINT-розслідувань, церковних реєстрів і матеріалів західних та українських спецслужб, розкрито архітектуру закордонної мережі Московського патріархату. Установлено, що російська церковна присутність функціонує як скоординована система з трьох юрисдикційних гілок (РПЦ, РПЦЗ та УПЦ МП), яка сукупно налічує 560–660 структур із паствою понад 1 млн осіб та річним фінансовим оборотом у діапазоні $60–95 млн, що формується за рахунок державних програм РФ, держкорпорацій та санкціонованих олігархів.

У роботі доведено, що РПЦ у ЄС виконує функції розвідувально-логістичної та когнітивної інфраструктури: об’єкти церковної нерухомості системно розташовуються поблизу військової та критичної інфраструктури країн НАТО, парафії використовуються для збору персональних даних вірян через цифрові застосунки та точки «OrthodoxWiFi», а також зростаються з парамілітарними осередками та цифровими мережами дезінформації (Portal Kombat, «LLM-grooming»).

Головним механізмом залучення тимчасово переміщених українців за кордоном визначено мовну та юрисдикційну мімікрію, коли парафії РПЦ маскуються під проукраїнські громади й надають безкоштовну соціальну, дитячу чи психологічну допомогу, граючи на когнітивній фрустрації біженців та їхній «інформаційній пуповині» з домом.

Висвітлено гостру інституційну асиметрію між мережею РПЦ та обмеженою присутністю ПЦУ в Європі, зумовлену канонічними обмеженнями Томосу та браком ресурсів. У результаті обґрунтовано, що оптимальною стратегією протидії є не делегітимація РПЦ, а її системне інфраструктурне витіснення шляхом державної підтримки капеланської місії ПЦУ, дипломатичного діалогу зі Вселенським патріархатом та масштабування інституційної моделі закордонного служіння на всі країни перебування української діаспори.